Піоро Ігор Станіславович

Народився 18 лютого 1948 р. в м. Бердичеві Житомирської області, в сім’ї службовців: його батько, Піоро Станіслав Петрович, був знаним у Бердичеві, Севастополі та Києві лікарем, мати, Рутковська Ванда Іванівна – економістом.

Після закінчення київської середньої школи № 53 він у 1966 р. вступає на історичний факультет. Під час навчання в університеті особливо захоплювався ранньосередньовічною історією Криму. Він брав активну участь у роботі археологічного гуртка та Студентського наукового товариства, а також проводив польові дослідження в Ольвійській (1967), Кримській (Мангупський загін, 1968-1974) археологічних експедиціях. В 1968 р. працював в міжнародній археологічній експедиції “Одри-68”, організованій на Гданському Помор’ї Лодзинським університетом і союзом польських студентів, де приймав участь в дослідженнях могильників перших віків н.е. в Одрах і Вензьорах.

У 1971р. отримав диплом з відзнакою і був зарахований до аспірантури при кафедрі археології та музеєзнавства. Основним напрямком наукових досліджень І.С. Піоро тоді були проблеми історії та археології Криму пізньоримської доби та раннього середньовіччя, формування етнічного складу населення півострову в часи вторгнення готів та гунів, панування Візантійської імперії та хазарської присутності. Дисертацію було підготовлено і у кінці 1974 р. подано на обговорення. Однак, через певні розбіжності з керівництвом кафедри у поглядах, що тоді були усталені на етнічну історію ранньосередньовічного Криму, його дисертаційне дослідження не прийняли до захисту, не дивлячись на схвальні відгуки провідних науковців. Висновки дисертанта не вкладалися у рамки дозволених тоді ідеологічних шаблонів і його намагання неупереджено, без політичних ярликів, розібратися в історичній ситуації ранньосередньовічного Криму сприймалися як безпідставні намагання побачити “чужорідні германські елементи” на землях СРСР.

У 1974 р. І.С.Піоро був зарахований на роботу до науково-дослідної частини (НДЧ) Київського університету де працював на посадах – молодший науковий співробітник (1974-1988), науковий співробітник (1988-1990), старший науковий співробітник (1990-2002).

У 1976-1993 рр. І.С. Піоро керівник госпрозрахункової новобудовної археологічної експедиції при кафедрі археології та музеєзнавства. На нього покладалася відповідальність за організацію і вирішення широкого кола питань, пов’язаних з життєдіяльністю співробітників і студентів, що проходили на базі експедиції археологічну практику: від забезпечення транспортом, житлом, інструментами, харчуванням й таке ін. до виконання плану розкопок на високому науковому рівні та вчасно поданих звітів замовникам і до архіву Інституту археології НАН України. Під його керівництвом та при його активній участі співробітники кафедри і студенти факультету дослідили та врятували від руйнування археологічні пам’ятки бронзового, раннього залізного віку та середньовічних кочовиків в зонах новобудов степової України у Дніпропетровській, Донецькій, Харківській та Луганській областях. Було розкопано та введено в науковий обіг матеріали з 262 курганів, в яких виявлено понад 2000 поховань різних часів та народів. Унікальні артефакти представлено в експозиції навчального музею і фондах кафедри археології та музеєзнавства. Слід зазначити, що дослідник з прикрістю сприймав необхідність повної рекультивації курганних насипів після розкопок, як того вимагала методика наступної побудови зрошувальних систем на територіях, де працювала експедиція. Він часто наводив досвід Польщі та інших країн Європи, де історичні насипи зберігали навіть після дослідження, щоб не втратити історичного ландшафту.

Керована І.С. Піоро експедиція не лише новими знахідками, поповнювала фонди музею, але і сам музей створювався за кошти, що заробляли їх співробітники експедиції. Це і виготовлення на замовлення вітрин для експозиції музею, і виготовлення стелажів для зберігання археологічних колекцій, оплата праці художників і лаборантів, поповнення кафедральної бібліотеки.

Важка невиліковна хвороба рано далася взнаки і уже з середини 80-х років змушувала пересуватись з паличкою, але вимогливість до себе, відповідальність, щира любов до обраної професії не давали можливості зупинятись - Ігор Станіславович продовжував по 5-6 місяців працювати у полі і лише найближчі друзі та рідні знали як важко йому доводилося. Лікарі ж настійно вимагали покінчити з розкопками і рекомендували оформлювати пенсію через інвалідність.

Колеги, кому доводилося співробітничати і працювати в одному розкопі з І.С. Піоро, оцінили повною мірою його надійність, працьовитість, твердість його слова, готовність підставити плече і поділитися останнім, а також інтелігентність, начитаність і широку ерудицію. З ним завжди було цікаво. Він, запеклий книжник, умів захопити інших своєю пристрастю до книжок. Його урівноважений, трохи іронічний характер, доброзичливість і природний гумор, допомагали жити і працювати у нелегких експедиційних умовах та уникати конфліктних ситуацій.

Кандидатську дисертацію І.С.Піоро захистив у 1989 р., а у 1992 р. йому було присвоєно ВАК України звання старшого наукового співробітника за спеціальністю “археологія”.

У 1993-2000 рр. Ігор Станіславович науковий керівник держбюджетних дослідницьких тем (№№ 235 і 97124) НДЧ університету. Він також один з членів-засновників Товариства археології та антропології, створеного за ініціативою співробітників кафедри і учених Інституту археології НАНУ. Входив до складу редколегії видань Товариства і кафедри у 1999-2003 рр., був відповідальним секретарем деяких збірок наукових праць «Vita Antiqua». Лише у 2002 р. хвороба змусила І.С. Піоро піти на пенсію.

Не дивлячись на те, що робота в НДЧ університету не була пов’язана з близькою йому кримською науковою темою, яка захопила Ігоря Станіславовича ще у студентські роки, він продовжував її досліджувати, чому і присвячено більшість його статей. У доробку І.С. Піоро близько 100 наукових праць, серед яких і добре знана у наукових колах монографія “Крымская Готия”(К.,1990), що була видана власним коштом автора. Монографія, яка так довго чекала, щоб побачити світ, зацікавила колег і стала корисною дослідникам у процесі вивчення і осягнення складної круговерті Кримської історії. Правда, сам автор вважав, що така зацікавленість більше належить втаємниченим і легендарним давнім германцям, чия історія від сталінських часів перебувала під суворою забороною. І.С. Піоро наполегливо намагався зняти завісу таїни над Кримською Готією і відкрити правду. Він був сумлінним і скромним трудівником, одним з тих, хто по крупицях збирав археологічні докази до обривків письмових повідомлень древніх, виокремлюючи з великого масиву артефактів античної і середньовічної культури підтвердження концепції існування кримських готів. Намагався, простежити їхні шляхи та долю нащадків, відновлюючи історичну справедливість. І при цьому не зважав ані на кар'єрну доцільність, ані на політичну необхідність. Для друзів і колег він назавжди залишиться одним з тих, хто повернув готів у Крим.

Помер І.С. Піоро, після важкої тривалої хвороби 4 січня 2005 р., похований у Києві на Міському кладовищі.

Про І.С. Піоро див.:

• Мезенцева Г. Г. Дослідники археології України. – Чернігів: Сіверянська думка, 1997. – С. 146;
• Бібліографічний покажчик наукових праць співробітників кафедри археології та музеєзнавства. – К., 1996. – С. 53-57 та ін.

Л.Самойленко

Публікації  Піоро Ігоря Станіславовича